Литературный Клуб Привет, Гость!   С чего оно и к чему оно? - Уют на сайте - дело каждого из нас   Метасообщество Администрация // Объявления  
Логин:   Пароль:   
— Входить автоматически; — Отключить проверку по IP; — Спрятаться
По-моему, люди напоминают скорбных глазами, которые при свете дня чувствуют резь, а в темноте нет, и поскольку темнота не причиняет им страданий, они её любят. Как иначе могли бы вымыслы то и дело одерживать верх над истиной, не будь их победы завоёваны удовольствием?
Дион Хрисостом
skarroman   / (без цикла)
Зелений сніг
За вікном ішов дрібний сніг. Сильний вітер, наче якийсь невидимий сівач, розвівав його по всій землі. Сергій тоскно поглядав на цю картину за вікном. Його життя, як йому здавалося, було нецікавим. Сірість, густою пеленою, накрила все навколо.
Сергій тяжко зітхнув. З кухні запахло гречаною кашею та квашеною капустою. Жінка готувала вечерю. В кутку блимав, своїм блакитним оком, новенький телевізор. Син, сидячи на підлозі, дивився мультфільми. Угледівши телевізор, Сергій ще раз зітхнув. Він згадав про кредит, який йому довелося взяти, оскільки старий телевізор зламався. В принципі, Сергій міг обійтися без телевізора. Але син кожного вечора заливався сльозами, втративши свою розвагу. Жінка ж постійно пиляла Сергія, щовечора повторюючи той самий монолог, мов стара актриса, яка грає завчену роль в одній п`єсі.
- Ти все-одно проп`єш півполучки. – говорила жінка. – Хоча б щось купи дитині. В інших дітей комп`ютери є, а в нашого телевізор, і той згорів. Візьми кредит. На твою зарплату дадуть.
Врешті решт, Сергій здався. З каменем під серцем він оформляв кредит, розуміючи, що тепер йому доведеться менше купувати самогон, його єдину втіху.
Сергій повільно підвівся зі скрипучого дивану. Безшумним кроком кішки він пройшов повз кухню.
- Куди це ти зібрався? – жінчин голос прозвучав як удар батога.
- Вже й покурить не можна. – буркнув Сергій не обертаючись.
Його черевики, куртку та теплий одяг жінка ховала, щоб він не міг ходити за самогоном. Вона залишала йому лише куфайку та калоші для перекуру. В холодному коридорі, Сергій вдягнув невибагливий одяг. Босі ноги в калошах майже одразу задубли. Сергій застебнув єдиний ґудзик на куфайці і вийшов на вулицю.
Холодний вітер зі снігом вдарив по ногах, захищених тоненькими спортивними штаньми. Сергій став спиною до вітру, щоб підкурити сигарету. Він зробив дві повільні затяжки, потім рішуче рушив уперед. Вітер, змовницьки підштовхував його у спину. Здавалося, що замерзлі ноги самі несуть Сергія в потрібному напрямку. Хвилин через п`ятнадцять, він зайшов в під`їзд двоповерхового будинку. Його ніс вловив знайомий, специфічний запах. В середині Сергія, щось ворухнулося і потягло його на другий поверх. Так відбувалося завжди коли він приходив сюди. Сергію іноді здавалося, що там, в середині його пропитого тіла, сидить якась жива істота і смикає за тонкі ниточки душі, змушуючи робити потрібні їй речі.
Двері відчинив господар. Впізнавши Сергія, він дав знак йому заходити. Тепло огорнуло Сергія. Він блаженно зітхнув.
- Ну, що? – промовив господар.
- Двісті. – сказав Сергій.
Вдвох вони пройшли на кухню. На газовій плиті стояв бідон. До нього був підключений самогонний апарат. По шматку бинта, в трьохлітрову банку стікав первак. Господар поставив на стіл склянку і налив з п`ятилітрової пластикової пляшки. Сергій обережно взяв склянку. Трохи самогону вихлюпнулось на пальці. Склянка спорожніла за лічені секунди. Сергій занюхав шматком черствого хліба але їсти його не став.
Світ наче розвиднився. Навіть погода радувала Сергія, незважаючи на те, що сніг та вітер посилювалися. Та метеоумови брали своє. Пройшовши півдороги, Сергій зрозумів, що до дому може не дійти. Тому він швидко повернувся у вже знайому квартиру.
Все повторилося до дрібниць. Запах у під`їзді, господар відчинив двері, бідон на плиті, склянка самогону та черствий хліб.
Назад іти було важче. Заважав зустрічний вітер, а випитий алкоголь сковував рухи. Коли до будинку Сергія залишалось кілька десятків метрів, на своєму шляху він побачив якийсь предмет. Ним виявилась пачка стодоларових банкнот. Сергій підняв її та зважив на долоні.
- «Кілька тисяч». – подумав Сергій…
Лікар в чорній куртці, вдягненій на білий халат, оглядав Сергія. Жінка та син стояли за спиною лікаря. Він повернувся і глянув жінці в очі. Лікар нічого не сказав, лише захитав головою.
В цей час Сергій зайшовся сильним кашлем. В його грудях щось хрипіло та клекотіло. Він спробував покликати жінку але в нього не вийшло.
- Що, Сергію? – схилилася жінка над ним.
Він підняв руку, вказуючи напівзігнутим пальцем кудись перед собою.
- Що там? – не зрозуміла жінка.
- Там… - Сергій вказував на нижні шухляди шафи.
Жінка відчинила вказані шухляди. Все було забито різним лахміттям.
- Там… Дивись… - продовжував вказувати Сергій.
За мить вміст шухляди лежав на підлозі а жінка тримала в руках товсту пачку американських доларів з розірваною банківською стрічкою. Рука Сергія важко впала на край дивану. Хрип та клекотіння в грудях припинилося. Жінка так і залишилася стояти біля шафи з грошима в руках.
- Він помер. – тихо промовив лікар.
Одинока сльоза скотилася по щоці жінки.
Жовтень 2008
м. Гребінка
©  skarroman
Объём: 0.115 а.л.    Опубликовано: 03 10 2008    Рейтинг: 10.03    Просмотров: 1585    Голосов: 1    Раздел: Рассказы
«Паралельні життя»   Цикл:
(без цикла)
«Дань несподіванок»  
  Клубная оценка: Нет оценки
    Доминанта: Метасообщество Український Простір (Пространство литературного самовыражения, как на русском так и на украинском языках.)
Добавить отзыв
Сейчас на сайте:
 Никого нет
Яндекс цитирования
Обратная связьСсылкиИдея, Сайт © 2004—2014 Алари • Страничка: 0.03 сек / 31 •